Непроста юність бабусі Ганнусі

Непроста юність бабусі Ганнусі

Ганні Романівні Клименко наприкінці минулого року виповнився 91 рік. За її плечима — велике насичене життя, що у юності не було легким і безхмарним.

DSC_0187

Народилась Ганна у дівоцтві — Капелюха, в селі Вербоватівка Дніпропетровської області. Коли у 1942 році до села увійшли німецькі війська, дівчині було всього 17 років. Разом з іншими односельцями її відправили на роботу у Німеччину. Працювати довелося у німецькому місті Маннінген на ракетній фабриці «Ніколаус» чорноробочою. Ганна Романівна згадує, що робота була не складною, але досить небезпечною — порохом наповнювати ракети.

Німці її не ображали, загалом місцеві до примусових працівників ставились добре. Жили робітники у гуртожитках барачного типу, годували, хоча й не дуже ситно. Одягнені були робітники в уніформу, на ногах — взуття на деревяній підошві, яке голосно стукало об підлогу.

Іноді хтось із німців запрошував працівників фабрики додому допомогти по господарству. Тоді й можна було поїсти досита, німці садовили їх за стіл разом із господарями, їжа була смачною. Ганні запамяталось, що німці часто готували селеру, тоді ж вона вперше спробувала каву і смачний німецький чорний шоколад.

Тут, у Німеччині, Ганна пережила своє перше кохання. Її обранцем став хлопчина із Полтави, такий самий примусовий робітник, як і вона. Вони ховалося від прискіпливих поглядів варти та працівників на фабриці, що продукувала смертельні ракети, але юність — пора любові, і двійко молодих хотіли жити і кохати одне одного. У квітні 1945 року у місто увійшли американські війська, і їм довелося розулучитися. Ганну відправили додому, їй довелося пройти принизливу фільтрацію. У районнному центрі Павлограді над дівчиною, що повернулась вагітною з Німеччини, знущався майор НКВД. У ці дні Ганні довелося пережити чимало підозр, страждань, звинувачень від Радянської влади.

Після повернення додому, де її так негостинно зустріли, Ганна майже щодня ходила на вокзал, дивилась на потяги, дуже хотілось повернутися в Німеччину, але вороття не було. Народилась донька Валентина, повернувся її коханий, але спільне життя чомусь не склалося.

Через якийсь час вона знову вийшла заміж і народила дівчат-двійняток. Так, у клопотах за трьома дітьми минула її молодість.

Сьогодні, з погляду своїх девяноста років, Ганна Семенівна спокійно дивиться на життя, рідко згадуючи ті випробування, що їй довелося пережити в юності. У неї є рідні, які про неї дбають. Спокійно та затишно проживає свою старість разом із донькою Антоніною та її чоловіком. Вона непогано почувається, як на свій вік, хоча майже не чує. І ще останнім часом не виходить із дому, гуляти доводиться лише по квартирі, тому що ніжки іноді підводять. У рамках проекту «Золота осінь людей похилого віку», що реалізується за програмою «Місце зустрічі — діалог», підтриману фондом «Память. Відповідальність. Майбутнє» стареньку відвідують волонтери. Їй цікаво спілкуватися з людьми, приємно, що про неї памятають не лише рідні.

Ольга ФІЛІППОВА.