Життя яке вона обрала...

Життя яке вона обрала…

Image00298

Мабуть, так могла виглядати Мерлін Монро, якби дожила до поважного віку, подумалося при першій зустрічі із Аллою Семенівною Масловою. Гарне обличчя, жіночна фігура, дбайливо укладена зачіска, модний манікюр-педикюр, стильний одяг, свіжий погляд очей. Вона ніяк не вписувалась у той стереотип «бідолашних донецьких пенсіонерів», який нам щодня навязливо показують по телевізору.

Алла Семенівна — донечанка, що переїхала до Одеси у серпні 2014 року.

Війна на Донбасі — друга в її житті. Вона народилась у листопаді 1939 року у Ростовської області і в її дитинстві також лунали вибухи.

— Другу світову війну зовсім не памятаю, надто маленькою була — розповідає Алла Семенівна, — жили ми разом із мамою в станиці Ольхова Ростовської області, батько був на фронті, а коли повернувся додому — невдовзі помер.

У юності Алла навчалась в Луганському залізничному технікумі, згодом у Дніпропетровському інституті залізничного транспорту.

Коли вийшла заміж, разом з чоловіком, випускником цього ж інституту, працювали у різних місцях неосяжного Радянського Союзу. Це було якраз те покоління, на чию долю випало відбудовувати народне господарство після Другої світової війни, тож пара молодих інженерів-фахівців працювали у Тернополі, Києві, і навіть у Туркменістані. Якраз про них, шістидесятників, складена пісня:

Моя адреса — не дім і не вулиця, моя адреса — Радянський Союз.

У 1990 році переїхали жити у Донецьк, де в тресті «Житлобуд» чоловік працював головним інженером, дружина виконувала обовязки начальника техвідділу тресту. Тут родина отримала трикімнатну квартиру, тут дорослішала донька, тут пройшли останні 25 років життя. Поки не почалася друга в її житті війна.

Алла Семенівна з жахом згадує ті події:

— Я жила сама після смерті чоловіка.Донька, закінчивши Одеський інженерно-будівельний інститут і вийшовши заміж, лишилася в Одесі. Наш Кіровський район часто потрапляв під бомбардування. Розуміючи, що все одно не встигну спуститись у підвал, я не виходила із квартири: стояла під дверима або ж доводилось лягати на підлогу у ванній кімнаті: щоб стеля в разі чого не накрила. Десь місяць так витримала, а потім, взявши кота Барсика, вирушила на Макєєвку, бо звідти можна було виїхати на Одесу. Так у 75 років я стала одеситкою: донька із зятем винаймають мені окреме житло.

— Найважче мені було пережити самотність, — розповідає Алла Семенівна. — У Донецьку лишились мої друзі, подружки, з якими часто збирались у моїй великій квартирі, співали караоке, я дуже люблю співати.

Алла Семенівна — незвичайна донецька пенсіонерка. На отриману від фонду допомогу вона купила планшет! Для неї це відкрило безліч можливостей:

— Люблю посидіти в Скайпі, в Однокласниках, послухати музику, подивитись кіно чи фотографії, дізнатися новини. Але все одно, не вистачає живого спілкування, бракує друзів, — скаржиться вона.

— Я не бабулька, а інтелігентна вертихвістка, — жартує Алла Семенівна, — звикла до того, щоб бути у вирі подій, вести програми, співати, спілкуватися.

NY006

Восени 2015 року Аллу Семенівну запросили взяти участь у показі мод для жінок елегантного віку «90-60-90: параметри краси» , що відбувався у рамках фестивалю «Планета довгожителів». Для неї почалось активне життя: репетиції, навчання з акторської майстерності, підбір сукні… На сцену вона вийшла, як справжня зірка, без хвилювання, впевнено, красиво. Відчувалося, що на сцені, на відміну від інших жінок її віку, почувається, як риба у воді.

— Це було чудове шоу, мені було дуже радісно, тому що ніколи в житті мною так ніхто не займався. Шкода, що такі події відбуваються не часто. Хочеться щодня бути потрібною, хочеться дружити з гідними цікавими людьми, поки є час і сили радіти життю.

— Пенсіонерам, що переїхали із окупованих територій, особливо важко асимілюватись у новому оточенні, — вважає психолог Олена Щербакова, яка вивчає психологію старіння, — важливо знаходити для себе цікаві заняття, стати потрібним для інших, ділитися своїм досвідом, навиками, знаходити нових друзів, тоді життя на пенсії, та ще й у новому місті засяє новими барвами.

Під час фестивалю донеччанка Алла Маслова познайомилась із новими людьми і відтепер стала активною учасницею програми «Золота осінь людей похилого віку», що реалізується за підтримки фонду «Память. Відповідальність. Майбутнє» у рамках проекту «Місце зустрічі — діалог», де відбуваються свята, літературні та музичні зустрічі, майстер-класи. Пенсіонери не лише отримують нові цікаві враження від подій, але головне — знайомляться, починають дружити та спілкуватись, знаходять собі нові заняття. Ті, хто молодший і має сили та натхнення допомагати іншим, стають волонтерами для тих, хто потребує допомоги. Тож, у донецької пенсіонерки Алли Маслової починається нове життя. Життя, яке вона обрала.

Ольга ФІЛІППОВА.

Фото Галини ЮДІНОЇ.

Image00142